Cover of reprint of the Latin-Ukrainian dictionary 2012 • Обкладинка до перевидання Латинстко-українського словника 2012

Cover of reprint of the Latin-Ukrainian dictionary 2012. I’ve used here a real photo placed at the cover. Only the text was added later. I’ve tried to mix an old techniques from the 19′ century and the new “Photoshop practices”.


При розробці обкладинки я вирішив використати кілька, здавалося б, непритаманних для сучасної поліграфії прийомів – засобів, які зазвичай не застосовуються при оформленні обкладинок, особливо наукових видань, та словників. Ці прийоми можуть здатися достатньо зухвалими, чи надмірними, проте на мою думку саме вони були оптимальними для цього видання.

На мій вибір вплинули кілька факторів:

1. Відомість продукту цільовій аудиторії та достатнє зацікавлення продуктом.

2. Бажання привернути увагу до продукту серед нецільової аудиторії

3. Потреба візуально представити авторів, через те, що часто виникають помилки при написанні прізвищ та імен.

4. “Оксиморонна” гра з означенням “мертва мова”, яке часто застосовують до латинської мови та підтвердження деяких засад щодо розвитку мистецьких течій, висловлених мною в спільній з Дариною Попіль лекції “Віртуальна реальність, чи реальна віртуальність“.

Отож, онаочнюючи свої погляди, оголошені на Семінарі творчої молоді організованому видавництвом “Смолоскип”, щодо повернення мистецтва до “аналогових” традицій, при якому митці все менше звертаються до цифрових технологій, віртуального графічного програмного забезпечення чи комп’ютерної обробки зображень я здецидувався використати в оформленні обкладинки реальне фото. Ключова ідея такої відмови від усього “цифрового” криється, на мою думку, в  переситі новітніми технологіями, який відчуває людина щодня спілкуючись в соціальних мережах, узалежнена від технічних засобів. Я вважаю, проте, що психологія митця, котрий протягом початку останнього століття ознайомився і активно застосовував графічні редактори, створював об’єкти у віртуальному світі зазнала докорінних змін, співставних лише із схоживми змінами в психології людей, котрі взнали, що земля перестала бути плоскою, чи що є можливість злітати в космос і повернутися – і зміни ці поводують його (митця) бажання застосувати принципи віртуального світу у світі реальному.

Як це все ілюструється в конкретному проекті – обкладинці до книги?

Щоб максимально запобігти використанню графічних редакторів для створення обкладинки і не накладати фото авторів на попередньо відібраний фон, тобто не створювати об’єкт у віртуальному світі, я вибрав локацію в реальному світі, яка і стала одночасно обкладинкою та фоном для фотографій авторів, які теж в реальному часі знаходилися на тій же локації. Фактично, обкладинкою стала фотографія, яка була скадрована таким чином, щоб вмістити в собі попередньо обраховані елементи кожної частини – боковинок та корінця, що при маштабуванні повинні були розміститися в рамках зазначеного заздалегідь формату обкладинки. Таким чином всі графічні елементи, як і фон для біографій авторів – реальні об’єкти в реальному часі, програмно доданий лише текст (для чистоти експерименту текстові елементи також можуть бути попередньо роздрукавані та наклеєні на стіну, проте в даних умовах було вирішено вставити їх в графічному редакторі).

З таким виконанням були повязані труднощі технічного характеру, повязані з поліграфією – важко було вирівняти кольори, підібрати яскраво червоний колір дверей, залишивши обличчям їх природній тілесний колір.

Це все, що стосувалося технічного боку питання, далі про ідею.

На обкладинці не зазначено назви книги, ані її авторів, лише потерті червоні двері. На мою думку, як вже вказувалося давніше, такий продукт, як латинсько-український словник не потребує предсталення серед тих, хто цікавиться цією книгою і використовує її, як підручний інструмент щоденно, тому можна було сміливо вдаватися до таких радикальних засобів, як “книга без назви”, окрім того цей же фактор повинен, на мою думку, привертати увагу до книги з боку тих, хто не знає, про що йдеться – спершу червоний колір “кидається в очі”, а тоді цікавість повинна перемогти і людина захоче відкрити і глянути, як же ця книга називається.

Окрім чисто технічного боку я наважився на такі експерименти з реальним та віртуальним, щоб максимально осучаснити вигляд книги, що навязує до пеного дисонансу між означенням латинської мови, як “мертвої мови” і використанням цілком “живих” засобів для оформлення обкладинки (в планах було зробити обкладинку рельєфною та об’ємною, щоб читач, беручи її до рук, міг, буквально, відчути її, спробувати відкрити ці двері, а в самій книзі розмістити звуковий модуль, який би видавав звук скрипу дверей, які відчиняються) всі ці непритаманні для наукового видання засоби повинні були би натякати на запитання: Чи справді латинська мова мертва?

І ще кілька слів про фотографії авторів. Оскільки ми неодноразово стикаємося з помилковим написанням прізвищ та імен, то я вирішив зробити сильний, можливо, дещо кічовий акцент на візуалізації авторів – навіть, якщо прізвище забудуть, то візуально все ж впізнаватимуть.;)


Мирослав Трофимук - молодший