Народився в родині історика літератури Степана Трофимука. Вчився у Львівській спеціалізованій СШ № 8 з викладанням низки предметів німецькою мовою. 1982 року закінчив Львівський університет за спеціальністю «класична філологія». По закінченню університету — спеціалізація неолатиністика, історія й теорія літератури, культурологія, лексикографія, перекладознавство.
1982—1985 — лаборант кафедри іноземних мов Львівського медичного університету імені Данила Галицького. За сумісництвом — викладач кафедри латинської мови Львівського медуніверситету.
1985—1988 — аспірант відділу давньої української літератури Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України (Київ). За сумісництвом — викладач кафедри латинської мови Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка.
1988—1989 — пожежно-сторожовий охоронець Музею історії релігії та атеїзму (Львів).
1989—1990 — старший лаборант Карпатської постійнодіючої археологічно-архітектурної експедиції Інституту суспільних наук НАН України.
1990 — захистив кандидатську дисертацію з проблем теорії літератури епохи бароко: «Антична література у курсах словесності Києво–Могилянскої академії (XVII–XVIII ст.)».
1990—1996 — науковий співробітник відділу літератури Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України. За сумісництвом — викладач кафедри латинської мови Львівського медуніверситету (1991).
1995—2004 — засновник і директор Інституту неоланістики при Українському католицькому університеті (тоді — Львівська богословська академія, Львів).
1996—1997 — викладач латинської та грецької мов Колегії імені Патріарха Мстислава УАПЦ (Харків).
1998—1999 — викладач латинської мови Архиєпархіяльної семінарії Святого Духа УГКЦ (Львів).
2003—2005 — доцент кафедри класичних мов Українського католицького університету (Львів).
Автор півтори сотень публікацій за тематикою дослідження: монографії, наукових статей, поетичних і прозових перекладів з польської, латинської, німецької мов, власних творів. Офіційний опонент на захистах дисертацій.
Автор і упорядник серії видань, присвячених політичній діяльності та літературній творчості гетьмана Пилипа Орлика, один з авторів Нової академічної історії української літератури у 12-ти томах. Автор монографії «Поетика епохи Мазепи». Співавтор латинсько-українського словника. Співупорядник Антології латиномовної поезії України.
Статті і власні твори, переклади друкувалися у періодиці, зокрема у журналах «Дзвін» («Жовтень»), «СіЧ», Записки НТШ,
Захоплення — поетична, прозова творчість.

Відзначення

Латинсько–український словник – четверте місце у рейтинґу Лавреати книжки року’2001, номінація «Енциклопедія» (енциклопедична література, довідкові видання). – Книжник–review, № 5, березень 2002 р.
Пилип Орлик. Конституція, маніфести, творча спадщина. – К.,2006. – 740 с. – Друге місце у XVIII Всеукраїнського конкурсу „Книга року 2006” у номінації „Давня історія (до XVIII ст.)” Книжник–review, № 5, 2007.