Пилип Орлик
Мета благочестивих прагнень серед щасливих поприщ на вікопомної слави полях змагань Сарматського Гіппомена, вельможного його милості пана Івана з Обидова Обидовського, підстолія його царської пресвітлої милості з приводу святого шлюбу з Руською Аталантою її милістю панною Ганною Кочубеївною, омріяною дочкою пана Василя Кочубея, генерального писаря його царської пресвітлої милості Військ Запорозьких, відтворена символічним начерком.
“Мета…” [1]
Іди ж, іди у дорогі кайдани, хто любов’ю підкорений
Іди у невидимі ланцюги.
Іди, іди в окови, дай ув’язнити ручата,
Нехай золоті на них любов накине пута
зв’язуючи вільний дух.
Дорога неволя, солодкі там секвестри,
кого любов вписує у свої реєстри.
Іди ж у вічну неволю, хто ввійшов у любовні шереги
Богині Венери
О, золоті пута, пешені аркани,
дорожчі над перлоносні Тапробани.
Лідійські коштовності,
геть звідси, бо дорожчі від вас закови
любові, в які в’язень іти готовий.
Через стоокі змій заслони продирайся у золоті ліси
дорогої Геспериди
Злий Геркулесе, сину шляхетної Алкмени
Вір, що коштовніші над Таґи
кайдани Кіпріди,
коли серця, прострелені на вічну приязнь,
стануть зрощені золотим кайданням.
Не дорогим скарбом Паллади Гіппомен Аталанту
любу досяг у бігу
Сама любов дала йому летючі крильця,
спрямувавши серце у таємничі сильця.
Не на Індійському березі
Паріс знаходить вродливу Єлену,
коли задля неї переміряв цілі Мікени.
Іде поміж померлих шики, в пошуку своєї Еврідіки
понад Стіксом бродить
бідний Орфей, жалем змучений,
і через оту жінку сам Цербер не страшний йому
ані Харон у човні…
Багаті в Ліді той знайшов скарби,
хто у любовні записаний карби…
[…]
Приятель – то скарб дорогий, хто його знайшов, той у притоки
вплив Гідаспу.
той володар Геліогабала престолів,
кого Купідон у свої пута зневолює
іти Діамантові.
Вір, Кірові Кассандана дорожчая,
Аніж ціла підкорена Азія.
Не страш, зухвалий Юпітере тих Вулкановими стрілами,
кого Цитерея
вабить до улюбленої Аталанти
аж за останні навіть Гараманти,
і кого Медея
прихованим магнітом вабить до себе;
І де до своєї Аріадни Тесей,
біжить услід за любов’ю, адже ж і ти [Юпітере] до своєї Антіопи
скрадався Сатиром
Та й до Леди Лаконської у пір’ї
лебединім летів поза обрії
леготом-зефіром.
Отак то, отак любов через блудні води
жене Улісса до його Пенелопи
Так Геркулеса у кайдани Йоли жене поволі
Кіпріда пещена.
Бо то золоті пута і дорогі окови
Гордіів вузол з Тирійської основи
у парі Альціони.
Хто те кайдання на своєму серці чує,
нехай їх понад Палаци Лукулла шанує.
[…]
Стань отут, зупинися у своєму парагоні, Гіппомене, прихили скроні,
віддай серце у пута
Шляхетний Стольнику, стань тут у кабінеті
де ти Аталанту наздогнав при меті
Нехай твої діаманти,
перенісши їх зі щита Аякса,
Алькон переробить у любовні кайдани
піде в їхні злоті ниті син Люціни знаменитий.
Дорогі оті пута, оті приязні сильця
Вір, не розірвуть Стигійські страшильці,
ані натовпи Евменід.
Нехай Ментор золотом у мармурі викує,
що тебе любов на вічну прязнь закує.
Ти не до багатих Іберійських земель з Антіохом, ані у квартири
Ерітру стернував,
Але туди ішов параґонами славними,
де Приятель, як золотий Пактол, звабний
солодив тобі серце…
[…]
Ти своєї досяг Аталанти,
шляхетний Гіппомене,
Знай, ця дружина усіх Нереїд
Вродою перевершить, а багатих Лід –
ціною своєю.
Знайшов ти сьогодні дорогий скарб, Яне!
у Кочубеївськім золотім Ерідані.
ЯН з ГАННОЮ – який прекрасна єдність, коли у йменні ласка здоганяє
Ласку! Геть Грації,
яких хвалить улеслива античність:
у тій парі тисячі грацій іскриться.
Нехай Фідій вирізьблює
у твердому порфірі в єгипетський спосіб долотом
твої подвиги, Яне, рисуючи золотом,
що шляхетність прихована у тобі, Руський Деїфобе,
й розум Метелла
Твій вроджений ґеній Перікла
перевищує, у твоїх грудях – статечність уславленого
Римського Марцелла
Твоя великодушність з ласкою й інші цноти
Гідні бути вписаними на обеліск злотий.
Нехай у згубні Ґаллареди Персей входить, Андромеди
вродою вражений,
нехай Тезей, той кавалер ладний,
на прю з Мінотавром задля Аріадни,
зранений любов’ю,
у лабіринту завалля іде із мстивою сталлю,
нехай і Аполлон – до Дафніди,
Аґарісту нехай славлять Геродоти,– Я ж твої цноти,
коли у моєму панегірику
заводжу мову про ГАННУ! Ти б, Гекуби сину,
яблуком обдарував саме цю героїню,
а ти, Фебе, облишив би струну, на амури настроєну:
Тут прихована цнота дочки Пенея.
Хоча б пішов у Ґараманти, над ту пишноту Аталанти
не знайдеш. Її шкірі
Й лакедемонська поступиться Єлена,
Яку хвалять улесливі Мікени,
та й у Венери
рум’янець не так прекрасним коралом яріє,
як у твоєї – о ГАННО! – цноти на обличчі зріє.
Іди ж Паро, у дорогій сув’язі туди, де Титан при Фосфорі
палить свої осі
Вам прекрасна Хлоріс зі своїми Ореадами
Посипає сліди Пестанськими трояндами,
Слава про Вас розголосить,
Що ваших цнот набір діамантовий
ви віддали у спільні кайдани любові.
Туди, Паро, ідіте, де палац без Немезіди
Вам любов надала…
зі старопольської переклав Мирослав Трофимук
Гимн роксоланських муз
(післямовка до уривка з «Мети…» Пилипа Орлика)
Про наявність інтимної, любовної, або ж еротичної лірики у 17-тім столітті говорити складно. Для цього є ряд причин. Насамперед та, що означені теми не вважалися «гідними» справжнього поета! Понад те, навіть визначних авторів античности, як ото Овідія, ренесансні філологи-любомудри ледве толерували, зважаючи на широкий розголос його спадщини протягом минулих епох. Що вже говорити про Марціала, Катулла чи Сапфо… Зрештою, біла пляма інтимности й любовних переживань офіційного літературного процесу 16-18 ст. успішно заповнювалася «низовими» й фольклорними жанрами: ширші верстви народу завжди говорили, співали й писали (якщо уміли це робити) саме про те, що їх найбільше «свербіло».
Проте, якщо приглянутися ближче, уважніше й вникливіше, то помітимо, що ця «сверблячка» притаманна усім рівням і галузам творчости, – треба лишень її розгледіти за специфікою авторського вислову конкретної епохи.
Один із українських авторів 17 ст. – славний гетьман Пилип Орлик теж «грішив», щоправда, як уже сказано, цілком специфічно. Не зважаючи на неодноразові запевнення самого Орлика, що його «муза невміла у любовному жанрі, а радше надається до батально-епічного стилю», назви окремих творів «вінця поем» «Hippomenes Sarmacki…» промовляють самі за себе: «Гімн тріумфальний роксоланських муз…», чи теж «Весільний гіменей» (тобто привітальна пісня з приводу одруження).
Пилип Орлик – (11.10.1672 – 24.05.1742) – екзильний гетьман України (1710-1742). Син Степана Орлика католицького віросповідання й Ірини з православного роду Малаховських, нащадок литовсько-білоруського шляхетського роду (герб «Новина»), що становив галузь старої чеської шляхетської фамілії. Освіту завершив у Києво-Могилянській академії, з 1692 р. працював писарем у Київській митрополії. 1698 р. одружився з Ганною Герцик, дочкою полтавського полковника Павла Герцика, що відкрило йому шлях до старшинської кар’єри. З 1700 р. служить у Генеральній військовій канцелярії – старшим військовим канцеляристом, регентом, а з 1706 р. – генеральний писар (канцлер) і найближчий помічник гетьмана Івана Мазепи, який надав Орлику великі маєтки у Чернігівському, Ніжинському і Стародубському полках. Особливу діяльність Орлик виявив під час війни 1708-1709 рр., зокрема, допомагаючи гетьманові у спробах створити антимосковську коаліцію на Сході Европи.
5.04.1710 обраний гетьманом України. Він був головним редактором Конституції 1710 р.
Автор блискучих політичних трактатів «Вивід прав України» і «Маніфест до Европейських урядів» (1712), «Діарія» (Подорожнього щоденника) (1720-1732).
Невідомий як автор літературних творів «Alcides Rossyiski…», на честь Івана Мазепи (1685), «Hippomenes Sarmacki…» – на честь одруження Івана Обидовського та Ганни Кочубеївни (1698). Твори писав українською, польською, латинською, французькою та иншими мовами.
Пропонований переклад вибрано із другої збірки Пилипа Орлика. За жанровою формою це весільний панегірик. Збірка належить до стильової течії «високого або ж елітарного» бароко. Текст побудовано на щедрому використанні античних реалій. Прототипом збірки можна вважати «Метаморфози» Овідія, яку античність і пізніші часи вважали «Книгою перевтілень». Про це свідчать як певні акценти у трактуванні мітологічних сюжетів, окремих образів, які Орлик інтерпретує саме за Овідієм. Вибір «Метаморфоз» як об’єкту мистецького наслідування невипадковий: Орлик прагнув створити не просто весільний панегірик, а «вінець поем», у яких він описує перетворення, чи, радше, «пересотворення» українського світу – заснування новітньої династії українських володарів: Іван Обидовський – племінник гетьмана Мазепи й офіційний номінант на гетьманство, Ганна Кочубеївна – дочка канцлера (генерального писаря) Івана Кочубея, другої на той час особи у державній структурі Гетьманщини. Функціональне призначення твору – стати леґітимаційним епосом для нової династії – зумовило його велемовну, надмір ампліфіковану форму й вибір другого прототипу для поеми «Hippomenes Sarmacki…». Цим прототипом для Орлика став славетний епос античності «Енеїда» Вергілія.
Твори такого кшталту писалися для неширокого кола високоосвіченої еліти, тому сучасному читачеві доволі складно сприймати ці тексти. Через те вибрані уривки супроводжуються словничком античних реалій.
Мирослав Трофимук
Cловничок
до уривків із твору «Мета…» Пилипа Орлика (переклад із старопольської М. Трофимука)
Аґаріста – мати Перікла (див.)
Аїд (Ад, Гад, Ґадес) – підземне царство мертвих
Алкмена – дочка мікенського володаря, дружина Амфітріона; народила Геракла від Зевса, який прибрав подобу Амфітріона
Алькон – крітський лучник, товариш Геракла. «Алькон переробить у любовні кайдани» – натяк на Купідона (за повір’ям, любов починалася, коли Купідон прострелював серця своїми стрілами)
Альцід (Алкид) – родове ім’я Геракла (його дідом був Алкей, син Персея); справжнє ім’я героя.
Геракл – прізвисько, яким його нарік Дельфійсьий оракул
Альціона – одна з Плеяд, одна з подруг Посейдона
Андромеда – дуже вродлива дочка Кассіопеї і Кефея, яка претендувала на славу нереїд. Посейдон наслав на Ефіопію страховище, яке тероризувало жителів, щоб довести, що Андромеда не така вже й гарна. Щоб звільнити країну від нещастя, Андромеду прикували до скелі, аби потвора мала менше мороки з її споживанням. На щастя, Персей, який повертався після перемоги над Медузою Ґорґоною, помітив красу Андромеди, убив потвору й одружився з дівчиною. По смерти Андромеди Афіна перетворила її на сузір’я
Антіопа – одна з подруг Зевса; народила від нього близнюків Зета й Амфіона
Антіох – ім’я 13-ти сірійських і трьох коммаґенських володарів, а також філософа, учителя Варрона і Ціцерона
Аполлон (Феб) – один з чільних богів олімпійської релігії, син Зевса, батько Орфея, Ліна й Асклепія, брат Артеміди. Бог сонця (ототожнювався із Геліосом), також війни. Йому приписували шерег подвигів. Крім того, покровитель мистецтв: Гермес подарував йому ліру й Аполлон став богом муз (Аполлон Мусагет). Атрибутами Аполлона були ліра або кітара, лук й егіда (щит)
Аріадна – див.: Мінотавр
Аталанта – знаменита мисливиця, яку наздогнав Меланіпп, застосувавши хитрість (розкидав золоті яблука, які він отримав від Афіни Паллади; щоб їх піднімати, Аталанта змушена була зупинятися й програла змагання) внаслідок чого Аталанта стала його дружиною. Боги перетворили Аталанту й Меланіппа у левів
Афродіта (лат. Венера) – богиня любові, кохання; її син – пустотливий крилатий бог Амур-Купідон із сагайдаком і луком своїми пострілами збуджував любовний потяг
Венера – див.: Афродіта
Вулкан – у римській мітології бог вогню й ковальства, захисник від пожеж; Вулканові стріли – блискавки
Гекуба – дружина троянського володаря Пріама; син – Гекуби – Паріс (див.)
Геліогабал (Varius Avitus Bassianus) – римський імператор 218 -222 рр.
Геракл – див.: Альцід
Геркулес – латинізована форма грецького імені Геракл
Геспериди – німфи, які жили в чудесному саду на заході, де росла яблуня, яка родила золоті яблука
Гідасп – золотоносна ріка в Індії
Гіппомен(ес) – за беотійським переказом (який використав Овідій) – чоловік Аталанти; як і Аталанта, був перетворений на лева
Ґараманти – мітичний народ, який жив південніше Нумідії; у переносному значенні – далекі краї
Грації (грецьк. Харити) – початково божества плідності, пізніше – богині краси, радості, уособлення жіночої краси
Дафніда – німфа, яку боги врятували від любовних переслідувань Аполлона, перетворивши на лаврове дерево (дафна гр. – лавр)
Деїфоб – герой «Іліади», брат Гектора, один із найзарадніших троянців
Евменіди – див.: ерінії
Еврідіка – див.: Орфей
Еридан – ріка у мітичній країні гіпербореїв (мешканців північних країн), країна гіпербореїв у постренесансній літературній традиції є метафорою раю; Тут Орлик має на увазі Україну-Гетьманщину
Ерінії – божества помсти у давніх греків (лат. відповідник – фурії)
Ерітр – 1) приморське місто в Іонії (одне із 12-ти іонійських міст Малої Азії); 2) у перен. значенні – індійський; dens E. – слонова кість
Єлена (гр. Helene) – найвродливіша з жінок, одна із найпопулярніших героїнь давньогрецького епосу; дружина царя Спарти Менелая. У юності її викрав Тесей, пізніше – Паріс (якому її обіцяла як винагороду Афродіта – див.), що спровокувало Троянську війну
Зі щита Аякса – Аякс, володар Саламіну, герой поеми «Іліада», мав щит із семи шкур, покритих бронзовою плитою; мождиво, Орлик тут помилився: він міг мати на увазі щит Ахілла (чудесний щит, який викував Гефест для Ахілла, зобразивши на ньому «orbis terrarum»; вираз «щит Ахілла» у переносному значенні означає непересічний витвір мистецтва)
Іберійські – Іспанські
Йола – дочка ехалійського володаря, у яку закохався Геракл
Кіпріда – прикладка богині Афродіти (походить від назви острова Кіпр, де був значний осередок культу античної богині)
Кір – ім’я кількох перських царів
Купідон – син Венери, уявлявся малим крилатим хлопчиком із сагайдаком і луком: своїми пострілами збуджував любовний потяг
Лаконський – спартанський
Леда – жінка, до якої прилітав Зевс в образі лебедя, коли вона купалася в Європі. Внаслідок цих відвідин вона знесла два яйця. Міт породив крилатий вираз «від яєць Леди», тобто від самого початку
Ліда – країна у Малій Азії із золотоносною річкою Пактол біля Сард. У цій річці, за переказом, повинен був скупатися Мадас, щоб позбутися золотородного дару Діоніса
Лідійські – див.: Ліда
Лукулл – cognomen у небідному роді Ліцініїв; про якого саме ідеться, невідомо
Люцина – епітет Юнони – покровителька шлюбу, породіль
Марцелл – напевно, Маркус Клавдій Марцелл, консул і воєвода
Медея – найвідоміша чарівниця грецьких мітів, пов’язана із циклом мітів про аргонавтів (допомогла Ясонові здобути золоте руно)
Ментор – вихователь Телемаха, сина Одіссея; тут: учитель, митець
Метелл – cognomen роду Цеціліїв; тут мова може іти про Квінта Метелла, який вславився промовою на захист шлюбу і сім’ї
Мікени – стародавнє місто Арголіди, на північ від Аргосу. Резиденція Атридів. Центр, пов’язаний із кількома циклами грецьких мітів, зокрема найдавніших, а відтак і з гомерівськими сюжетами
Мінотавр – чудовисько: тулуб людини з головою бика, який жив у побудованому для нього Дедалом Лабіринті на о-ві Кріт. Мінотавр пожирав засуджених до смертної кари і семеро дівчат і хлопців, яких періодично присилали на Кріт як данину. Мінотавра убив Тезей з допомогою Аріадни
Немезіда – богжество помсти у давніх греків
Нереїди – морські німфи, відзначалися незвичайною вродою. Найвідоміші Тетіда, Амфітріта й Галатея
Одіссей (Улісс) – мітичний володар о-ва Ітака, дуже активний учасник сюжетів Троянського циклу мітів, а водночас «Іліади» й «Одіссеї» (власне його ім’я дало назву другій поемі Гомера). У пізнішій традиції – активна людина, яка завжди знаходить вихід із найскрутніших ситуацій завдяки бистрому розуму й дотепности; патріот своєї землі й сім’ї. «Одіссея» – поема про досягнення своєї праведної мети, незважаючи на жодні перешкоди
Ореади – німфи гір
Орфей – мітичний тракійський (фракійський) співак. За переказом, Орфей винайшов музику й вірш. Мистецтво Орфея було настільки сильним, що його гра приборкала Кербера, розчулила Еріній і Персефону, яка дозволила Орфею повернути з Аїду на землю померлу від зміїного укусу його дружину Еврідіку. Учасник виправи аргонавтів. Ранні християни вбачали у Орфеєві миротворця, прихід котрого звістував Ісая. У катакомбах зустрічаються зображення Орфея, оточеного злагіднілими звірами, які слухають його музику.
Пактол – див.: Ліда
Паллада – постійний епітет давньогрецької богині Атени
Паріс – син троянського володаря Пріама, який був у ролі поціновувача краси трьох богинь: Атени, Афродіти і Гери; присудив Афродіті яблуко з написом «Найвродливішій» за обіцянку одержати найгарнішу жінку світу. Викрадення Єлени з допомогою Афродіти спричинило Троянську війну. Один із героїв «Іліади»
Пеней – 1. головна річка у Тессалії; 2. бог цієї ріки, батько Кірени і Дафни
Пенелопа – жінка Одіссея-Улісса; символ вірної дружини
Перікл (бл. 495 – 429 до н.е.) – видатний атенський політик, воєвода і промовець
Персей – герой аргоського циклу мітів; Персей відрубав голову Медузі Горгоні, спостерігаючи за нею, як у дзеркалі, у відполірованому щиті, який йому дала Атена Паллада: за переказом, хто зустрічав страшний погляд Медузи, перетворювався на камінь (див. також Андромеда)
Пестанський: Пест(ум), місто на західному узбережжі Луканії (захід півдня Італії)
Стигійські почвари – страховища підземного світу; тут, можливо, смерть
Стікс – ріка забуття (див.: Харон)
Таґ – ріка в Іспанії (очевидно, золотоносна абощо)
Тапробана – давня назва о-ва Цейлон. У поетичній традиції славився багатством, дорогоцінними каменями, молочними ріками тощо
Тезей (Тесей) – (див.: Мінотавр)
Титан – одне з імен Геліоса (бога сонця)
Тірійський – в Овідія ідется про тірійський (Tyrius<Tyrus) пурпур; тканина пурпурового кольору традиційно вважалася ознакою шляхетного (цісарського) походження або становища
Улісс – латинська назва Одіссея
Феб – див.: Аполлон
Фідій – найславніший скульптор стародавньої Греції (V ст. до н.е.)
Фосфор (лат. Люцифер) – ранкова зірка
Харон – перевізник душ померлих людей через ріку Стікс до Аїду
Хлоріс – богиня квітів, дружина Зефіра, ототожнювалася з Флорою
Цитерея (Китерея) (Cytherea) – прикладка богині Афродіти: походить від осередку її культу на о-ві Китера (Kythera), на південь від Пелопонесу
Юпітер – римське божество неба, верховний бог римського пантеону, бог світла, дощу, грому і блискавок, ототожнюваний із Зевсом
[1] “Мета…” це завершальний твір збірки „Hippomenes Sarmacki…“, де Орлик розмірковує над суттю стосунків та шлюбу.